Posted in «Тransimperia. Мaндрівкa стaрим кoрдoнoм» — нaзвa прeс-туру пo Тeрнoпільщині. Сeрeд журнaлістів прoвідниx ЗМІ Укрaїни пo зaпрoпoнoвaнoму мaршруту вирушилa aвтoр циx нoтaтoк, гoлoвний рeдaктoр «Нoвин турбізнeсу» Тетяна Козлова.
В попередній публікації я розповіла про мандрівку першого дня старими кордонами. Раніше Тернопільською областю, яка включає частини iсторичних теренiв Пiвденної Волинi, Захiдного Подiлля i Схiдної Галичини, пролягали російський, австро-угорський і польський кордони. Цього маршруту ніхто до цих пір не пропонував. За цим маршрутом не їздили організовані групи туристів.
Історико-географічне минуле постукало до журналістської компанії і наступного дня, покликавши в тематичну експедицію «Відлуння Першої Світової війни». Нам надали можливість дізнатися про події Першої Світової не з посібників, ми побачили залишки театру жорстоких бойових дій на власні очі.
Подорож почалася з тернопільського парку «Топільче», де стоїть пам’ятник тернополянину Славку Луцишину, наймолодшому воїну Першої світової війни. Йому було всього сім років, коли дістав поранення, і його доправили до військово-польового шпиталю. Після одужання Славку не було куди йти, і він залишився служити санітаром. Хлопчику присвоїли звання — рядовий медичної служби. Пам’ятник символізує охоплену війною земну кулю і дітей, втягнутих в пекельну сутичку.
В подальшому нашими діями керував історик Сергій Ткачов, який спеціально для прес-туру одягнув форму українського січового стільця. В його супроводі учасники прес-туру взяли курс на село Глядки, що в Зборівському районі. Шлях пролягав повз Сере́тський гідрологічний заказник — природоохоронну територію загальнодержавного значення в Україні. Заказник розташований у межах Тернопільського та Зборівського районів Тернопільської області.
Охоплює територію заболочених заплав річок Серет і Лопушанка. Серетецькі болота — це місце гніздування багатьох птахів: куликів, мартин, качок, лебедів, косарів. Ми спеціально зупинялися, щоб фотографувати. Яке багатство і різноманіття фауни! Також заказник є місцем нересту, нагулу та зимівлі місцевих видів риб із невеликими популяціями: вугра, рибця, яльця, в’язя, голованя, умбри, сома, карася, коропа, окуня, плітки та ін.
Саме на берегах Серету точилися бої між австрійсько-угорсько-німецьким і російським військами влітку 1916 року. По обидва боки річки на околиці села Глядки майже рік існували три лінії оборони. Якраз біля Глядок, де колись були пагорби, а нині – лісок, збереглося найбільше довгострокових вогневих точок, бліндажів, кулеметних гнізд, залишків траншей та окопів. Журналісти-мандрівники вийшли на панівні висоти, звідки коригувався вогонь артилерії, побачили напівзруйновані траншеї, довготривалі вогневі точки, залишки кулеметних гнізд. Це все — укріплення лінії обороны Австро-Угорської армії часів Першої Світової. Ось таким чином наш журналістський десант опробував на собі військовий туризм. Оглядали старі бетонні доти і уцілілі масиви окопів і ходи між ними, провели фотоперестрілку по аналогї з фотомисливством. Вони — фотомисливці, а ми – фотоснайперы… В дотах.
Військовий туризм як новий напрямок на туристичному ринку існує вже давно, але, як-то кажуть, на любителя. Хоча тенденція до розвитку в останній час очевидна. Користувачі туристських послуг все частіше звертають свій погляд на місця бойових дій і пам’ятники військово-інженерного мистецтва. В Польщі, Чехії, Німеччині, Франції і інших європейських країнах вивчення і використання фортифікаційних споруд стало модним. Зокрема, радянські доти, що залишилися після 1945 р. в Європі, реставруються і використовуються в якості туристичних об’єктів. Об’єктами «мілітарі»-турів також вважаються військові будівлі і сакральні пам’ятки. Опріч залишків позицій, нашій групі показали військову квартиру місцевого кладовища в місті Зборів, братську могилу 190 словацьких і чеських воїнів, що полягли поблизу села Калинівка Зборівського району. В селі Озерна ми побачили красиву масивну споруду — меморіал на честь словацьких і чеських бійців, загиблих у боях з австро-німецьким військом.
Так вже вийшло, що саме на землях нинішньої Зборівшини зійшлися інтереси і амбіції різних держав і особ, причому, це стосується не лише Першої Світової, але й більш ранніх періодів. По дорозі до Зборова, де згодом оглянули експозицію місцевого краєзнавчого музею і каплицю-пантеон, відреставрований поляками, зупинилися в селі Залізці. В ХVI столітті тут побудували Залозецький замок.
Завдяки цій потужній фортифікаційній споруді якийсь час вдавалося стримувати навалу монголо-татарских орд. Але й вона не витримала… Зараз на місці грандіозного форпосту – не менш грандіозні розвалини. Але історія все пам’ятає. Вона свідчить, що в цьому замку переплелись долі визначних людей. В конці 16 століття власниками Залізців стає сім’я Мнішек і в 1603 році сюди приїздить Лжедмітрий, знайомиться зі старшою дочкою князя Мариною і одружується з нею. Немало цікавих історій бережуть також древні руїни костела Святого Антонія. Він знаходиться поряд з замком,побудований трохи раніше — в 15 столітті і модернізований в 18 ст. Йозефом Пілсудським. Всередині пелюсткових склепінь костела почуваєшся наче у потойбічному вимірі. Йде дощ, все навкруги в тумані, ти така ж авантюрна, як Індіана Джонс …
Далі буде