Posted in
На Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт «Мальовнича Україна-туристичний край» продовжують надходити роботи присвячені маловідомим, але перспективним туристичним ресурсам України. Студентка першого курсу ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана», Юлія Корнійчук представила на конкурс розробку туристичного маршруту Олевщиною Житомирської області.
Полісся. Край нескінченний лісів, задумливих річок та дзеркальних плесів мальовничих озер, все ще непрохідних боліт та всюдисущого піску, загублених у лісах сіл, дивовижно доброзичливих людей. Зачарування тишою, яке вселяє душевний спокій. Знайомство із лісами, які були колискою древлянського племінного княжіння захоплює й вертає до далекого і, разом з тим, близько.
Також історико-етнографічний регіон Полісся приваблює увагу науковців та дослідників-аматорів особливими традиціями побутової матеріальної і духовної культури, мови його населення. Тут, у «загублених» в лісах селах і містечках, які зберегли колорит, котрого мало торкнулась глобалізація, можна відчути атмосферу старих легенд і казок. Полісся відомо своєю давньою іконописною традицією (зображення святих статичні, з глибокими очима, образи писалися на тлі краєвидів ‒ неба, лісу тощо).
Зібрання поліських ікон є частиною експозиції Музею української домашньої ікони в історико-культурному комплексі «Замок Радомисль». Після відвідин «Замку Радомисль» варто рушити до цікавих обʼєктів Олевщини. Тут первозданні ліси із партизанськими стежками, цей край зберігає памʼять про засновника УПА «Поліська Січ» Тараса Бульбу-Боровця.
Перша зупинка — Білокоровицький кар’єр, що розташований поблизу села Білокоровичі Олевського району Житомирської області. У Білокоровицькому кар’єрі видобувалися пісковики топільнянської серії, що формує Білокоровицьку грабен-синкліналь. Великий за розмірами кар’єр відпрацьований, заповнений прозорою водою та оточений лісом . Майже вертикальні стінки кар’єру складені світло-рожевим кварцовим пісковиком. Тиша і спокій, які тут панують, іноді перериваються шумом падаючого каміння і працюючої техніки. Це по периметру кар’єру ведеться несанкціонована розробка каменю верхніх горизонтів родовища. Пісковик дуже міцний, використовується для фундаментів та облицювання будівель, тротуарів, огорож та ін. Для багатьох місцевих мешканців видобування пісковиків – це майже єдина можливість мати якусь роботу. Розробка каменю, в основному, ручна. Працюють переважно жінки. Ця важка праця оцінюється в 50 гривень за цілий день роботи.
Другу зупинку варто зробити біля Пержанського родовища берилію. Берилій є цінним металом, який застосовується у атомній енергетиці, рентгенотехніці, космічній промисловості та інших високотехнологічних галузях. Пержанське родовище берилію є поки що єдиним у світі родовищем, де промислові концентрації берилію пов’язані з гентгельвіном. А гентгельвінові руди характеризуються високою якістю за вмістом берилію та доброю збагаченістю, і за цими показниками вони перевершують всі відомі промислові типи руд берилію. Особливість Пержанського родовища і у тому, що воно комплексне: поряд з берилієм зустрічаються тантал, ніобій, цирконій, рідкісні землі, олово, молібден, літій, цинк, срібло, флуор. Словом, добра частина таблиці Мендєлєєва. Пержанське родовище берилію детально розвідане і підготовлене для експлуатації з очікуваною високою рентабельністю розробки — понад 30%, за розрахунками провідних економістів. Це родовище за масштабами, якістю та новим типам зруденіння віднесено до типу унікальних у світі. Воно може стати об’єктом світової уваги у зв’язку із своєю винятковістю і високою економічністю. Це місце може бути перспективним для індустріального й інвестиційного туризму.
Зупинка №3 – Озеро Безоднє. Від індустріального краєвиду мандрівник потрапляє до містичного місця, яким є озеро Безоднє поблизу села Тепениця. За легендою, саме в цьому озері десь в 1100 роках втопилась церква із людьми на Пасху. З тих часів його називають безодним, тому що тут неможливо знайти дно. Вода в озері завжди холодна і прозора яка б не була спека влітку. Взимку ж вода не замерзає.
Наступним цікавим місцем зупинки є місця на Олевщині, які містять поклади бурштину. На Землі є мало місць, які Бог наділив таким дивом як бурштин, щастям відчути його тепло, красу, радість дотику. З давніх часів населення Олевщини разом із здобутою дичиною, рибою, грибами приносило додому чудовий горючий камінь, який добре горить, має приємний аромат і з якого майстри робили чудові прикраси для своїх коханих. Є навіть свідчення того, що бурштин на території України був відомий людині іще з 3 тисячоліття до нашої ери. Поліський бурштин відноситься до Поліського басейну, який є частиною найбільшої в Європі Балтійсько-Дніпровської бурштинової провінції. Основними «бурштиновиробничими» рослинами є хвойні породи дерева ‒ Pinaceae, Taxodiaceae, Cupressaceae мелово-палеогенового століття. Цінність українського бурштину ‒ у його самобутності, яка передусім проявляється в різноманітності і унікальності забарвлення. Окрім найбільш поширених у світі коричневих, вишнево-червоних, червоних, жовтих кольорів для Поліського бурштину властиві салатово-зелені, жовто-зелені, ясно-жовті і синювато-зелені кольори, а також білі і чорні його різновиди. Поліський бурштин містить безліч різноманітних цікавих включень : бульбашки, "серпанок","хмарність", комахи і рослини. Бурштини, знайдені у цих лісах за правом можуть носити власне ім’я ‒ "Поліський бурштин". Можливо, тут мандрівник знайде свій бурштин-оберіг на щастя!
Зупинка №5 – Камінне село. Кам’яне (Камінне) село — одне з цікавих, але маловідомих місць України. Представляє воно собою декілька гектарів лісу, на яких розкидані валуни величезних розмірів. Величезні округлі валуни можна знайти в багатьох місцях країни, однак лише в Кам’яному селі вони досить великих розмірів і знаходяться у глухому лісі. Вчені поки не змогли точно визначити походження каменів. Варіантів пояснення є два: камені були принесені льодовиком зі Скандинавії чи камені ‒ це залишки древніх високих гір, які перебували на цій території та були оголені льодовиком. Камені розташовані в певних місцях, що говорить про можливе пересування їх нашими предками з місця на місце. Яким чином це могло здійснюватися, також поки невідомо, оскільки вага каменів просто величезна.
Зупинка №6 – Меморіальний комплекс у селі Копище Олевського району. 13 липня 70 років тому фашисти за один день розстріляли та спалили живими 2887 жителів села Копище. Живих лишилося тільки четверо. І через 70 років Копище залишається гнітючою раною не тільки Поліського краю, але й всієї України. Хоча село знаходиться на краю області, проте варто відвідати музей у Копищі, вшанувати пам’ять жителів цього села. Віддати шану подвигу народу, надлюдській жертовності. Олевщина на Житомирщині може дати мандрівникові можливість відчути містику віків і, навіть, тисячоліть, насолодитися первісною красою й згадковістю лісів, залишити стрес мегаполісу. Також, тут, в Олевському краї можна поєднати індустріальний і романтичний туризм, згадки про патріотичний опір загарбникам.